Костянтин Острозький

(1460 — 11 вересня 1530) – військовий, державний діяч Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського із роду Острозьких. Протягом тривалого часу князі Острозькі активно впливали на суспільно-політичні, релігійні, культурні процеси на теренах сучасної України та сусідніх держав. Династія князів Острозьких презентує період історії загальний для українського, литовського, білоруського і польського народів.

Видатними представниками цієї родини були князі Федір Данилович (прп. Феодосій) – учасник Грюнвальдської битви, сподвижник литовського князя Свидригайла, постриженик Києво-Печерського монастиря, похований у його Дальніх печерах; Костянтин Іванович – один із найвидатніших полководців XVI ст., багаторічний великий гетьман литовський; Василь-Костянтин Костянтинович – київський воєвода, один з найвпливовіших магнатів Речи Посполитої, засновник Острозької академії та друкарні. Всі вони зробили значний внесок в розбудову української державності, національну культуру та освіту.

Наприкінці 1512 р. між Великим князівством Литовським та Московією спалахнула нова війна за білоруські та українські землі, яка тривала до 1522 року. Одним із визначальних епізодів цієї війни була битва під Оршею 8 вересня 1514 року.

Під час кампанії 1514 року Василь ІІІ захопив білоруський Смоленськ. У битві під Оршею московське військо хотіло узяти реванш за поразку від армії Великого князівства Литовського і Руського 1508 року. Однак раптовий марш "литвинів" (так у джерелах називали тоді не тільки етнічних литовців, але й білорусів та українців) з Вільна під Оршу, змусив нападників відступити на лівий берег Дніпра.

Армія Великого князівства Литовського і Руського складалася із українських, білоруських, литовських, польських загонів та невеликої кількості європейських найманців – загалом тридцять п’ять тисяч чоловік. Половина цього війська припадала на Коронне військо, тобто Корону Польську. Крім етнічних поляків, у Коронному війську було чимало українців (галичан, волинян, холмщаків та подолян).

Трохи менше становили "литвини" (етнічні литовці, білоруси, українці з Полісся, Київщини, Сіверщини). Було також небагато литовських татар і найманої сербської кінноти. Численність Московського війська, очоленого воєводою Іваном Челядніним, сягала 40 тисяч кінноти.

Князь Острозький застосував новаторство у бойових діях при Орші, що стало предметом вивчення та наслідування його сучасниками. Він навмисне імітував відступ, завівши противника під залп своєї артилерії. Розгром московської армії під Оршею був тотальним.

Було знищено чи втопилися в Кропивній та Дніпрі понад 30 тисяч московського війська, близько 8 тисяч солдатів було взято в полон. Оршанська битва збереглась і у фольклорі. До нас дійшла білоруська народна пісня «Ой, у неділю пораненько…», у якій оспівується ця битва.

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське обстояло свою незалежність. То була спільна перемога коаліційних сил народів, яка зупинила експансію Московського царства.