
Гетьман Іван Мазепа
XVII - XVIII століття
(20.03.1639–21.09.1709 рр.) Іван Степанович Мазепа довгий час намагався з молодого юного Петра І виховати європейського державця, але оточення Петра і його азіатський характер взяли верх. Коли почалась шведсько-московська війна і шведи мали наступати через Україну, Петро І відмовився від захисту України. Лише Києво-Печерська лавра була укріпленою як фортеця.
І Мазепа видав універсал «Це не наша війна...». А в майбутньому підтримав Карла ХІІ з надією, що Україна вийде з-під влади Московії і здобуде власну державність. 1700 року під час Північної війни, коли гетьман нарешті вирішив позбутися залежності від Москви, і підтримав Шведського короля Карла ХІІ, російський цар Петро І наказав своєму сподвижнику Меншикову знищити гетьманську столицю Батурин.
Полковий старшина Іван Ніс, зрадник, вказав Меншикову таємний хід у Батурин. У подальшому відбулося те, що в історії назвали Батуринською різнею. Московські кати не жаліли нікого: ні жінок, ні старих, ні малих.
Близько 7 тисяч тільки мирних людей було знищено в Батурині, не рахуючи ще 6 тисяч військових. За спогадами сучасників, людей стріляли, рубали, різали, розпинали на хрестах, спалювали. Про батуринську різню вперше написали французькі часописи і, за їхнім висловом, «Україна тонула в крові».
Багато страчених прив’язували до плотів і пускали за течією, щоб залякати український народ. Як бачимо, сучасні звірства московських виродків, це їхній історичний спадок із давніх часів. Іван Степанович Мазепа опікувався розвитком української культури й освіти.
Коштом його і його полковників було збудовано так багато церков, що навіть виник термін мазепинське/козацьке бароко. Проте Карл ХІІ програв війну. Розлючені московити спалили тогочасну козацьку столицю – Батурин, і винищували дітей та жінок.
Мазепа був змушений тікати до Ясів – міста в Молдові, де він і помер. Пізніше вибрали гетьмана у вигнанні, сподвижника Мазепи Пилипа Орлика, котрий створив першу демократичну конституцію, яка отримала назву «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького».
Автор: Ната Расп